 |
||||||||||||||||||
|
|
|
 |
|
|
|
|
Павло Головчук, Мюнхен, Німеччина
“Золотий період“ КПТ “Українець“ у с. Дев’ятина (Боснія)
Вже в перших роках після Другої світової війни в частині Юґославії, де проживають українці, комуністичний уряд старається відкрити школи, провадить курси для неграмотних, а особливу увагу присвячує перевихованню молоді. Тобто старається, щоб вона будувала братерство і єдність усіх народів та національних меншин, а одночасно забувала свою віру та традицію. З українцями це не йшло легко. Бо саме завдяки своїм священикам-патріотам, вони отрималися на цих просторах вже п’ятьдесят літ. В більших селах народ “добровільно“ будує будинки культури, а в менших адаптуються хати, що їх залишили поляки в 1946 році, коли виїхали до Польщі. В Дев’ятині відкрито читальну та початкову школу. Уряд намагається, щоб в усіх селах були засновані культурно-просвітні товариства, що матимуть завдання поширювати комуністичну ідеологію, під наглядом своїх активістів. В нашім селі ще перед війною діяла філія “Просвіти“, світочем якої був о. Михайло Юриста. Вона була носієм культурно-освітнього життя села. На початку війни читальню пограбували наші сусіди. А коли на владу прийшли комуністи – старалися всіма силами вирвати нам з душ прабатьківську віру та винищити священиків. Нагнали населеню страху в кості, що нікому не приходило на гадку думати про якесь інше життя, крім того повсякденного: як вижити? На початку 50-их років минулого століття до нашої школи призначено молоду вчительку, що походила з цього села, Іванку Ноґоль (пізніше – Лещишин), яка взялася до справи заснування в селі культурно-мистецького товариства. Воно засноване і назване Культурно-просвітне товариство “Україниц“. Мабуть ніхто із засновників не знав як треба писати наше власне ім’я! Утворено драматичну, фольклорну й вокально-інструментальну секції. На жаль уже забув назви п'єс, які були на репертуарі Товариства. Розуміється, що треба було прославлювати і революцію, і партію, і маршала Тіто...Все ми це робили, але до того ще співали і “Ой, у лузі червона калина...“ та інших січових пісень. Товариство осягнуло гарні успіхи, мало виступи в багатьох місцевостях. Наша оркестра під орудою Василя Головчука здобула третє місце в змаганні сільських ансамблів кількох повітів у місті Баня Лука. На жаль у той час фотоапарати були рідкість. Тому сьогодні немає жодної знимки з праці товариства “Українець“ того часу. У ньому, хочу похвалитися, почав і я свою “акторську кар'єру“ ще дитиною, щоб пізніше продовжити її в клясичній гімназії Салезіян в Крижевцях (Хорватія); опісля в аматорськім драматичнім театрі КМТ ім. Тараса Шевченка в Баня Луці. Вкінці 5о-их років, у часі коли наші люди масово залишають села, в Дев'ятині завмирає активність КМТ “Українець“. Треба було чекати 1967 року, коли парохом у нас був о. Любомир Рамач, за походженням русин з Руського Керестура.. Не знаю з якої причини він попав на нашу бідну парафію, чому не опинився між “своїми“, бо було правило, що церковна влада русинів не висилала бідити на наші парафії. Натомість деяких здібних священиків з наших рядів охоче брала на русинські парафії. Перед тим я знав о. Любомира, що був став отцем-салезіянином у Хорватії. Але це згадав тільки тому, щоб подякувти тим, що його до нас вислали...Про його діяльність як священика, не маю право говорити, тим більше судити. Отець Любомир вже на свято Миколая 1964 запросив мене (тоді я працював у Баня Луці), щоб написати сценку до свята та виступити у ролі Святого. Це прийняв я з охотою... В 1965 році в Баня Луці засновано Українську культурно-освітню раду, відновлено активність Культурно-освітнього товариства ім. Тараса Шевченка. Відновили свою працю й інші Товариства у Боснії. 1965 року в Баня Луці гостювало КМТ ім. Максима Горького з Нового Саду. В Прняворі 1966 року відбулося друге таборування русинсько-української молоді Юґославії. Русини здогадалися (хоч не всі), що між ними і нами є щось спільного. А вже було відомо: що початком лютого 1967 р. у програмі заснованої радіостанції в Баня Луці будуть транслюватись радіопередачі українською мовою. І що їх приготовлятиме о. Роман Мизь з Липовлян (Хорватія). До того часу наші священики не мали доступу до ніяких громадських інституцій. Тому не дуже ми здивувалися коли о. Любомир Рамач 22 січня 1967 року домовимвся з людьми села відновити працю КМТ “Українець“. На зборах громади ухвалено потребу діяння такого товариства. Обрано керівництво Товариства, яке очолив Михайло Рацький, провірений наш активіст-комуніст, на секретаря обрано Йосифа Головчука, а фінансові справи перебрав на себе Іван Гуцман. Утворено три гуртки: драматичний, фольклорний і вокально-інструментальний. Розроблено плян діяльности. Члени Товариства (понад 20 осіб) домовилися, щоб драматичний гурток поставив на сцену ”Невільника“ – драматичну переробку Марка Кропивницького за однойменною поемою Тараса Шевченка. Обов'зки режисера взяв на себе о. Любомир. З хроніки Товариства бачимо, що це була дуже важка праця. Треба було навчити кожного кроку на сцені сільських хлопців, дівчат і старших. В ролях виступали: Старий Коваль – Михайло Рацький, Ярина, його дочка – Стефка Трач, Степан, його нерідний син – Володимир Костюк, Недобитий, старий козак – Йосиф Головчук, Козаки: Неплюй – Іван Ґотюр, Опара – Мирослав Головчук, Холощук – Іван Гуцман, Запорожець – Петро Бача. Оксана, товаришка Ярини – Стефка Ґотюр. Дівчата: Катерина Кутний, Надія Головчук, Любка Рацький. Проби проходили щовечора на квартирі о. Любомира та в місцевій школі. На протязі три тижні, 19 січня, була прем'єра “Невільника“ в Дев'ятині. Було присутно понад сто глядачів (майже ціле село). 26 лютого “Невільника“ бачили українці в сусідних Хорвачанах. Тут в їхній домівці зібралось коло 150 осіб. А тоді збулося бажання невтомних аматорів з Дев'ятини: виступити з п'єсою в Будинку культури в м. Прнявор, першій колонії українців у Боснії та осередку нашошо релігійного життя. Сталася ця подія 5 березня. З хроніки дізнаємось, що всі місця в Будинку культури були заповнені (до 300 крісел), що публіка і члени місцевого нашого Товариства тепло вітали дев'ятинських “селян“. Гарно влаштована сцена, з освітлюваними апаратами з оптичними пристроями, за допомогою яких створювалися потужні спрямовані пучки світла та гучномовцями, причинилися до успіху п'єси. В той час у нашому селі ще не мали електрики, світили тільки газовими лямпами. Під час виконання “Невільника“ в Прняворі місцева фотостудія “Івіца“ виконала знімки з вистави, частину яких пропонуємо ласкавій увазі користувачів цієї сторінки. Фотознімки:
Стефка Трач, М. Рацький, Володимир Костюк
М. Рацький, В. Костюк
С. Трач, В. Костюк, М, Рацький
С. Трач, В. Костюк
Мирослав Головчук, Iван Ґотюр
Іван Гуцман, М. Головчук
І. Гуцман, М. Головчук, І. Ґотюр, Петро Бача
Й. Головчук, І. Гуцман, М. Головчук, П. Бача
В. Костюк і козаки
Козаки в тюрмі – зліва: М. Головчук, П. Бача, В. Костюк, І. Гуцман, І. Ґотюр;
С. Трач, Стефка Ґотюр
Танцюристи на подвір'ї Коваля. Зліва направо – І. Ґотюр, Никола Головатий, Любка Рацький, Катерина Кутний, Надія Головчук, І. Гуцман, С. Ґотюр, М. Головчук
До танцюристів прибув сліпий отаман Стефан
Зустріч Ярини і Коваля з Степаном
Всі виконавці в програмі: 1-ий ряд зліва – Юля Головчук, Катруся Гуцман, Маруся Рацький, Анна Головчук; 2-ий ряд – П. Бача, І. Ґотюр, Н. Головатий, І. Гуцман, М. Головчук, В. Костюк, Й. Головчук, Андрій Головчук, мистецький керівник програми; 3-ий ряд – о. Любомир Рамач, К. Кутний, Н. Головчук, М. Рацький, Л. Рацький, С. Трач, С. Ґотюр, Василь Головчук, Григорій П'єкний.
Публіка в Прняворі, зліва на право: Михайло і Катерина Каган, Ґульоватий, о. Григорій Біляк, о. Дмитро Стефанюк. На запрошення КМТ ім. Тараса Шевченка з Баня Луки, яке до того часу не спромоглося, крім кількох літературно-музичних вечорів, приготувати ціловечірню мистецьку програму, дев'ятинці 11 березня загостили до найбільшого цього міста в колишній Юґославії, де жили українці. До будинку Робітничого культурно-просвітного товариства ім. Васо Пелаґича прибули наші люди з міста і довколішніх місцевостей. А ще з Липовлян – повний автобус українців. Треба згадати, що з околиці м. Приєдор сюди прибув гурт нашої молоді. Усіх глядачів – 450! Після вдалого усхіху “Невільника“ перойшов незабутній “дружній вечір“. Було це напередодні Великого Посту, традиційне “пущення“, про що не вільно було згадати, але ми всі знали, що святкуємо... Про гастролі “Українця” у Баня Луці Петро Бобрек, тодішній голова КМТ ім. Т. Шевченка, написав статтю до “Руского слово“, де вона була і поміщена. В хроніці Товариства читаємо далі, що до “Руского слово“ було вислано статті про вистави у Дев'ятині, Хорвачанах і Прняворі, але їх не поміщено в газеті. Бачити “Невільника“ у себе висловили українці з м. Вербас, що у Бачці. Але це не було легко здійснити. Надійшла весна і польові роботи. Чимало молоді виїхало в інші частини країни за пошуком праці. Старанням української редакції по Радіо Баня Лука 4 травня 1967 р. зроблено запис про активність КМТ “Українець“ з Дев'ятини. Ішла розмова з виконавцями головних ролей у “Невільнику“, прозвучали джерельні пісні юних виконавців. Цю програму Радіо транслювало в неділю 10 травня. Після літньої перерви, 13 листопада 1967 року, члени Товариства домовилися відновити проби “Невільника“ та приготовити ще одну програму, що буде складатися з коротких драматичних сценок – “Поворот з Чернів“, “Чорт не жінка“, “Багатство“ та нових танців. З новим репертуаром виступлено 19 січня 1968 р. у Дев'ятині, день пізніше в Хорвачанах, а 11 лютого в Прняворі. Популярну п'єсу “Невольник“, що викликала сльози у багатьох глядачів, мали нагоду бачити ще наші люди в Лішні (250 глядачів) 14 січня та в Трнополю, де прибуло до триста глядачів. В осени о. Любомир Рамач залишив наш край. Невідомі мені всі його дороги. Знаю, що довгі роки душпастирював у Канаді серед українців. За собою залишив ще одну гарну пам'ять: власне його старанням і впертістю перед різними “органами“ наше село дістало електрику. Хроніка Т-ва “Українець“ з Дев'ятині кінчається 1978 роком, тобто з часом, до якого воно діяло. Довше не могло проіснувати. Населення щороку зменшувалося. Тому час, коли тут був парохом о. Любомир Рамач, сміло можна назвати “золотим періодом“ Товариства. Про ще деякі цікаві матеріяли КМТ “Українець“ Дев'ятини, як допоможе Господь – іншою нагодою. Буду дуже вдячний кожному, хто допоможе в цій шляхетній справі.
|
