|
Василь Стрехалюк
(1938 - 1998)
Василь Стрехалюк народився 1 січня 1938 року у Маричці біля Прієдора, у сім'ї переселенців із Стріборовки (Броди, Україна). Чотири класи початкової школи закінчив у Маричці, гімназію в Босанській Дубиці, педучилище та педагогічну академію в Баня-Луці, філологічний факультет в Бєлграді, аспірантуру в Загребі, захистився в 1989 році. Учителем працював в Ґоденю біля Жепи, Чорному Верху (Челинац), Верхньої Мравиці біля Прнявора. З 1976 до 1981 року працює секретарем Регіональної ради для національних меншин в Баня-Луці, а пізніше переходить на посаду радника при Педагогічному інституті в Баня-Луці.
Василь Стрехалюк займався науковою роботою в галузі педагогічних наук, укладав підручники. Так у 1978 році у співпраці зі Славою Біленькою видали буквар і підручник української мови для 3 і 4 класів загальноосвітньої школи "Рідна мова", у 1986 році, разом з Михайлом Ковачем опублікував підручник для 5 і б класів "Зоря". Вже у 1990 році Василь Стрехалюк видав "Позакласне читання", хрестоматію для 5 і 6 класів загальноосвітньої школи.
У 1991 році переселяється в Хорватію, в Джурджевац і відразу починає працювати в Інституті шкільництва при Міністерстві освіти і культури. Також деякий час був радником для української мови. У навчальному 1994/1995 році Василь Стрехалюк працював лектором хорватської мови в Київському університеті на філологічному факультеті. Після повернення працював в школі в Джурджевці. В минулому році Василь Стрехалюк закінчив підручник для З і 4 класу загальноосвітньої школи "Рідна мова моя". Рукопис передано в Міністерство освіти і спорту, щоб дістати дозвіл на друкування. Помер Василь Стрехалюк 3 липня 1998 року.
НЕВТОМНИЙ ПЕДАГОГ
Вістка про несподівану смерть Василя Стрехалюка засмутила всіх тих, які його знали і з ним співпрацювали, відчуваючи її як передчасну втрату великого працівника-ентузіаста на українській народній ниві, окремо в галузі освіти, точніше навчання та збереження української мови на всіх просторах колишньої Югославії.
Народився Василь Стрехалюк 1 січна 1938 року в підкозарському селі Маричка, де закінчив чотири класи початкової школи, а два роки втоптував стежину до Козарця, де кінчав ще два класи. Гімназію кінчав у Боснійській Дубиці, а педагогічну школу в Банялуці, після чого вчителював у селі Голене біля Жепи в середній Боснії, весь час мріючи працювати між своїми людьми. Тому подальший шлях його наполегливої натури повів Василя на заочні, а потім стаціонарні студії на білгородському Філософському факультеті. Після закінчення (в майже черговому строці) одержує працю в Челинці, включаючись до тоді пожвавлених активностей українців у Банялуці, водночас збираючи українських дітей і молодь у малому містечку Челинці і даючи їм перші знання з рідної мови, і сам прискорено вивчаючи її.
Весь час борячись проти бюрократичного ставлення освітньо-педагогічних структур щодо „фаховості" українських освітніх кадрів, Стрехалюк з 1976 до 1981 року працює секретарем у Регіональній раді народностей в Банялуці, що дає йому змогу стати фаховим радником у регіональному Педінституті. Він пробує наладнати навчання української мови в усіх осередках. Весь цей час ретельно готується до проведення та викладання на нарадах з викладачами рідної мови, маючи за собою досвід і праці в різних умовах, не визнаючи труднощі як причину занепаду на освітній ниві. „На цій нелегкий праці все найбільше залежить від викладача, від його свідомості, скільки важливе в наших умовах дбати про дітей та молодь", підкреслював він. Дратувало його занадто повільне, майже недбале ставлення відповідних органів і закладів до забезпечення навчальних засобів, що є, окремо для національних меншин, передумовою для успіху в цій нелегкій справі, а в чому витримують лише ті ентузіасти, які не ставлять на перше місце заробіток і робочий час.
Разом із Славою Біленькою, Михайлом Ковачем готує видання українських підручників. Якщо рахувати, що праця над цим проектом (трьома підручниками) почалась в 1973, а перших два підручники друковані аж в 1978 році, то не важко зрозуміти як почувалися авторі очікуючи кількарічне „відкладання сира" (слова Василеві), коли і викладачам і дітям ці підручники мали бути мов хліб насущний. Це тим прикріше, що було заборонено вживати пряшівські видання українських підручників, до речі дуже придатніх для наші умови та потреби.
В таких умовах Василь Стрехалюк перший у нас серйозно готується до українознавства і 1986 року успішно захищає магістерську працю на кафедрі слав'янських мов Загребського університету. Але і після здобуття цього наукового ступеня лише невтомна праця дає йому змогу покращити стан на ниві навчання рідноі мови для українських дітей та молоді. Після цього готує до друку підручники „Вінок" (1986) та „Зоря" (1988), а наступного хрестоматію для викладачів „Позакласне читання". В навчальному 1994-95 році працює лектором хорватської мови на Філологічному факультеті Київського університету. Після повернення працює в школі в Джурджевці, де приготував до друку підручник „Рідна моя мова", але виходу з друку не діждався.
Всюди де працював Василь Стрехалюк брався до кожної праці і, як сам казав „там де когось бракувало", не цурався ніякої роботи, залишаючи за собою плідні творчі сліди не лише як освітній працівник, але і як культурний та громадський діяч. Щодо літературної ниви він більше був на допомозі іншим. Однак, і в цьому за нім залишилсь тривалі вартощі.
„Kлич старої стодоли“
|
