 |
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
 |
|
|
||
|
о. Роман Мизь Українці у Бачці і Сремі (1)В скупій літературі про югославських українців, їх переважно згадують як поселенців у Боснії та в центральній і західній Славонії тобто Хорватії. Рідко згадується, що українці вже майже пів століття, а це половина часу відколи українці живуть на території колишньої Югославії, проживають також й у Бачці та Сремі. І якраз ці українці у Бачці і Сремі в цій війні, яка ще не скінчилася, найменше потерпіли, за різницю від українців у східній Славонії або західному Сремі (Вуковар, Петровці) та у Боснії, які зазнали все жахіття цієї війни з усіма її наслідками. До Срему і Бачки українці прибули з Боснії після Другої світової війни. Спочатку це була організована новим урядом колонізація з убогих країв Боснії. Їх пересолювали на порожні посілості у Бачці, які остали після втечі або депортації тутешніх німців. Кажуть, що були заплановані навіть цілі села, щоби українців там влаштувати компактною масою. Чи воно так дійсно було заплановано - годі сказати без ретельних дослідів по архівах. Теж кажуть, що того не зроблено тому, бо перемогли гасло і політика комуністів, які були при владі, щоби мішаючи українців з іншими націями, закріпились "братерство і єдність" народів і національних меншин Югославії, а також і щоби творилася нова національність і новий народ майбутності - Югославії. Перші українці в рамках колективної колонізації прибули до Бачки переважно з парафії Липениця у Боснії. Но, з ними були і наші люди з інших українських осель у Боснії - Ґаєвої, Камениці, Дуброви... З тими першими переселенцями до Бачки прибув і грекокатолицький священик з Липениці - о. Тарас Думка. Було то 1 жовтня 1946 року. Ці люди, з тої першої переселенчої хвилі, осіли в селах: Косанчич, Савине Село, Црвенка, Крущич, Змаєво, Будисава та у містах Кула і Вербас. До Вербасу прибуло 1ЗО українських родин з Боснії. Крім цього організованого переселення з Боснії до Бачки і частинно до Срему, дещо пізніше, наші люди індивідуально переносились в ці краї. У Боснії вони продавали свої посілості і купували собі хати і землю у згаданих вже оселях, або й зовсім нових. У Сремі вони найчисленіше поселилися у Індзії, Земун Полі, в селі Лачарак, а в меншому числі у Шіді, Бачинцях, Сремській Митровиці, Румі та в інших селах і містах. Деякі прибули до Нового Саду, деякі до Петроварадина та Сремської Камениці. Розуміється, немало українців з Боснії поселились й у столичному Белграді. Зараз у СР Югославії, а це в першу чергу у Воєводині - Бачці і Сремі - живе біля 5 000 українців. Вони концентровані біля п'яти осередків: Сремська Митровиця, Індзія, Новий Сад, Вербас і Кула. У всіх тих згаданих місцевостях діють і грекокатолицькі парафії, а три з них - Індзія, Вербас II і Кула - засновані якраз з причини прибуття українців у ці місцевост У містечку Вербас другу парафію заложено 21 травня 1960 року. Для потреби парафії куплено хату з додатковим будинком на подвір'ї. В цьому будинку влаштовано каплицю і посвячено її на честь св. Володимира. Парафія територіально займає частину міста, яка називається Новий Вербас. Її парафіяни більшістю українці, але є і русинів і вони разом творять Божий народ цієї спільноти. Першим душпастирем був о. Онуфрий Тимко, відтак довгі роки о. Фелікс Біленький, а зараз тут завидателем парафії о. Ярослав Вовк. В міжчасі, його намаганням збудовано новий парафіяльний дім. Культурно-освітню діяльність серед українців у Вербасі розгорнула паніматка Слава Біленька. Вона не тільки вчила у школі української мови, але гуртувала біля себе молодь і дорослих, готувала з ними театральні п'єси, вчила співати. Помагав її у цьому п. Бурда. Зараз українці у Вербасі, разом з русинами, згуртовані в КМТ "Карпати". По Радіо-Вербас транслюється й українська програма, раз у тиждень, в неділю. Готує її Євген Кулеба з Кули. В новіші часи Товариство "Карпати" організує літні школи, щоби діти хоча протягом одного або двох тижнів вчилися рідної мови і культури, щоби ознайомились із культурно-мистецьким надбанням свого народу. Новий Сад український осередок лиш по своїм положенні, бо тут, з-поміж згаданих п'яти осередків - найменше українців. В останньому переписі населення 1991-го року українці взагалі не згадані, а в переписі з 1981 року, на території общини Новий Сад було біля 500 українців. Але, у Новому Саді, в русинській газеті "Руске слово", вже з 1966. року з'являються статті українською мовою. З часом вони переросли в "Українську сторінку", а з 1973 по 1983 рік кожного місяця був "Додаток на українській мові", якого редагував Іван Терлюк. Від того часу українських текстів нема ані в "Рускому слові", ані в журналі "Шветлосц", хоча не постійно. У Новому Саді осідок має і Товариство української мови, літератури і культури. А з 6 вересня 1992 року по Радіо-Новий Сад транслюється кожної неділі одногодинна українська передача під назвою "Українські обрії". Редагує її о. Роман Мизь. В Індзії парафія заложена намаганням Степана Пітки. Було то 7 січня 1965 року. Під цю пору тут було 250 українських родин, які розташувались в кількох осель: у Інджії - 138 родин; у Земун Полі -60 родин; у Бешкі - 14 родин, а в Панчевацькім Ріті, Опові і Преливі ще 38 родин. Два роки пізніше до Інджії прибув і перший священик - о. Степан Пітка. Він купив у головній вулиці сімейний дім і в одній його частині влаштував каплицю на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Пізніше, 1973 року з великими труднощами збудовано нову церкву і новий парафіяльний дім. На цій парафії душпастирями були: о. Степан Пітка, о. Петро Миронюк, о. Олександр Біляк й зараз о. Адам Гнатюк.(2) В Індзії ніколи не було організованого українського культурно-мистецького життя. Воно стихійно, з часу на час, плекалося лиш при парафії, у власній домівці. Один час йшло у школі навчання українької мови. Учителем був Ярослав Мельник, але й то пригасло.
В Сремській Митровиці існувала парафія з 1886 року. Українці поселилися в самому місті і в довколішних селах - Лачарак, Шашинці та інші. Один час, намаганням Михайла Ляховича, тут існував ансамбль "Коломийка", в рамках якого була танцювальна група та співаки джерельних українських пісень. Відчувається брак провідних людей, щоби ця діяльність знову зажила і проявилась у формі організованого товариства або гуртка.(3)
Aнсамбль „Kоломийка“ з своїм керівником Миколою Ляховичем в 2004 році Були це лиш штрихі до нарису одного панорамного погляду на українців у Бачці і Сремі. Пів століття їхнього перебування на цій території час, якого вже можна назвати історичним і піддати дослідам.
(1)Стаття опублікована у Xристиянському календарі „Дзвони“ за 1995 рік. (2) Від часу написання цієї статті о. Aдам Гнатюк відійшов у вічність. а парохом у Iндзії став о. Петро Дудка з України. (3) У міжчасі „Kоломийка“ відновила свою діяльність і в червні 2004 року відзначила своє 25-ліття |
і. В Сремській Митровиці і в Новому Саді парафії існували здавна. З-поміж згаданих лиш парафія у Індзії складається виключно із парафіян українців. В інших вони разом з русинами грекокатоликами. У Кулі при парафіяльній церкві і монастир оо. Василіян та монастир сестер Служебниць. Монастирі сестер Служебниць і у Вербасі та Новому Саді, де й монастир сс.Василіянок. Парафія у Кулі заложена 16 вересня 1956 року. В ній душпастирювали отці Василіяни: Венедикт Сабов, Методій Біляк, Йосафат Воротняк і Григорій Планчак. Церква в честь св. священомученика Йосафата збудована і посвячена 7 серпня 1983 року. У двох місцевих школах, в деяких періодах, йшло навчання української мови в Кулі. Вчили Петро Курман, Євген Кулеба, а після довгої перерви, з осені 1994 року, українську мову у цих двох школах вчить Тетяна Мацевко. Культурно-освітню діяльність розгортає українське Культурно-мистецьке товариство ім. Івана Сенюка, в рамках якого більше секцій. Року 1970 та 1971 вийшло кілька ч
исел журналу для дітей під назвою "Соловейко". Видавав його і редагував тодішній учитель української мови Євген Кулеба. Зараз ідуть намагання ввести українську програму по місцевому Радіо-Кула.
