 |
|||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
 |
|
|
|
Взаємодія досвіду життєвого з художнім
Порівняно пізній дебют Павла Головчука добре засвідчує: життєвий досвід вагомий чинник досвіду художнього. Перше окреме книжкове видання прийшло до українського читача кілька літ тому , коли в книжковій полиці альманаху українців Европи "Зерна" з'явилася збірка "Корінням з України" вибране поетичних і прозових творів Павла Головчука . І ось ново побачення з автором, якому перевалило за шістдесят, а, отже, "пора життєвої мідрості" диктує арґументовані формули для діялогу з читачем. Власне, про них мова, бо вони творять основу рецензованої книжки "Кольорові сни", яка щойно побачила світ у відомому на Львівщині дрогобицькому видавництві "Коло". Вона містить понад п'ятдесят зразків прозового доробку Павла Головчука, написаних у формі своєрідних послань "листів" від імені діда Панаса Бездольного. Як слушно зауважив Микола Зимомря, автор ґрунтовної післямови до книжки та її упорядник: "Павло Головчук своїми "Листами діда Панаса Бездольного" упевнено освоїв форми дотепно гумористичної, предметно іронічної, нетрафаретно сатиричної прози". І справді, автор "Кольорових снів" повсюди свідомо "приземлює" свою творчу амплітуду, вкладаючи в уста діда Панаса Бездольного місткі спостереження, відгуки про конкретні обставини, факти, зосереджує увагу на злободенні проблеми. Останні актуальні не тільки для уявних співрозмовників краян з Боснії, чи інших країн Бальканського регіону, але і для всіх українців, розметаних давно і "вчора" по всіх усюдах білого світу. Майжe кожним листом Павло Головчук закликає "задуматись" над долями українців, сутністю визначальних чинників, які оберігають здоровийстан нації, зокрема, її мову, історичну пам'ять, віру, традиції, звичаї, одне слово, духовність народу. Павло Головчук намагається розбудити емоції читача, виокремити етичні й моральні вартості, синтетизувати духовні устремління українців й піднести їх на рівень проблемних ідеалів. За моїм переконанням,упорядниквдало дібрав найбільш характерні для Головчукового письма твори, які заґрунтовані на так званій "повчальній канві". Аналогічне осмислення тематичних ходів дає можливість Панасу Бездольному задокументувати свої звернення до тих, хто живе на чужині українськими образами. Останні дають силу зігріти душу, коли вона болить. Звідси делікатні, але достовірні настанови для дітей, внуків і правнуків, зокрема, не забувати рідної мови, плекати її красу, що символізує невідворотність людського життя. Добре враження справляють такі твори, як "'Файні коні", "Кольорові сни", "Граб Божий", "Пекло", "Наш поділ", "Горейскопи", "Українська самобутність", "Чорнобиль", "Блазень", "Радейро", "Баба", "Подарунки", "Вилитий грішник". Одне слово, радо пропоную читачеві цю книжкову новинку з-під пера Павла Головчука. Хоч автор тимчасово проживає і творить в німецькому місті Мюнхен, яке знане українськими культурно-освітніми осередками, а все ж слід підкреслити: Павло Головчук гранично чітко бачить реалії, суспільно важливі для України. Успіх книжки Павла Головчука певнм чином поділяють її упорядник Микола Зимомря, а тако- автори художніх ілюстраціїй Василь Зимомря та Антон Ковач. Наприкінці хотілося б звернути увагу читача на максимально збережений мовний кольорит, яким бездоганно володіє автор "Кольорових снів". Є всі передумови для висновку: Павло Головчук ще не раз порадує нас своїми оповідками про життєві споглядання діда Панаса Бездольного. Чим завершити моє скромне слово про книжку, яка дозволила мені крізь "Кольорові сни" пізнати реального українського автора? Хтось би традиційно шукав недоліки, щоб, таким чином, виглядати об'єктивним в очах читача. Я цього робити не буду, бо мене порадувала збірка листів діда Панаса Бездольного. І за цю радість я дякую Павлу Головчуку, а ще упоряднику видання Головчукових творів, професору Миколі Зимомрі, який так багато робить для того, щоб українське слово зміцнювало свої позиції як в Україні, так і за її межами. М. Зимомря тільки останніми роками видав як упорядник та автор справді дослідницьких передмов чи післямов краще з доробку таких письменників, як Ольги Рішаві ("Роком подвоєно ціну", 1996), Ольги Фельбаби-Косач ("Коли цвітуть троянди", 1998), Миколи Слабака ("Калинове коло", 1999), Ігоря Трача ("Я до тебе Україно, піснею приїду", 2000), Дмитра Павличка ("Наперсток", 2000, "Київ у травні, 2001), Ольги Петик ("Лемківські пороги", 2001), Анатолія Мойсієнка ("Спалені камені", 2003), Якова Гудемчука ("Різноцвіття", 2303) та ін. Я переконаний, що Павло Головчук має, без сумніву, внутрішнє задоволення від того, що його стежка до читача явила коротку відстань з рук автора в правицю його правдивого друга, шанувальника, дослідника. Отже, велике то щастя, коли слово оберігає творча співпраця. д-р Ярослав Грицковян, Кошалін, Польща
Кольорові сни Павла Головчука (Видавництво »Коло», Дрогобич, 2003 р.) Часами,прочитаючи якусь книжку, людина не тільки уявляє собі як виглядають особи про які пишуть, або обставини в яких дія діється, або міста, села, а починає уявляти собі як має виглядати ( фізично) людина, яка її написала. Це саме обовязково станеться коли людина прочитає ось ці листи нашого улюбленого діда Панаса Бездольного. Мабуть кожен з нас, які не раз мали нагоду прочитати диякі з цих листів ще у дома, у, як дідо Панас каже, »здохлій Юґославії» не раз собі уявляв, що їх писав справді старенький, похилений, вимучений життям і працею дідусь, із довгими вусами, що звисають аж до бороди, і обовязково соломяним капилюхом на голові, паличкою в руках щоб підпомагати стареньким ногам ще крутитися по світі і бачити все, запамятовувати все... Цей дідусь мабуть вже сто років крутиться по цьому світі і ще не змучився любити своє українське походження, свою мелодійну українську мову, свою церкву. А любити, мабуть, означає бачити недосягнення і вади свого народу, а все таки не відрікатися, не забувати, не встидатися, а просто любити і гордитися своєю приналежністю. Але, для тих, які особисто знають пана Павла Головчука не новина, що це не зовсім старенький ( сто літ!) дідусь. Висновок: щоб бути розумним, інтелегентим, проникливим, досвіченним, освіченим, духовним і відважним не треба мати сто літ, а просто дар Божий і благословення з Висот для токої благодарної праці і головне - мати охоту і сміливість сприймати цей дар Божий і нести його, хоч часто він тяжкий мов справжній деревяний хрест. А благодарні ці писання тим, що вони так , як ранішний дзвінок, зі сну розбуджують і примушують на роздуми, а саме головне вони інформативні приносять собою масу інформацій про події і людей про які »звичайна українська душа» мало знає і рідко розуміє. Правда, що перше враження, коли ви читаєте книжку, є, що тут тільки критика, і скарга, і навіть злість. Aле Головчук з нас сміється, не щоб нас образити, а щоб нас просвітити і »відкрити нам очі», що так твердо і уперто тримаємо закритими. Коли кажу, що ця книжка інформативна маю на увазі факти, які дід Панас подає про русинів на теренах Юґославії і ширше, про церковну ієрархію та церковне життя на цих же теренах, про газети... Прочитайте, на приклад, лист під назвою »Рус(ь)ке слово» і дістанете цілий перегляд відносин між русинами і українцями на теренах бувшої Юґославії. Або прочитайте про поїздки на Україну (»Моя перша подорож в Україну», »І знов- у Воукраїні», »Втретє я в Україні») і дістанете безліч інформацій про Україну і людей, що там живуть. Про життя українців в Німечині можна довідатися з листа під назвою »Поділ» та »Ще раз про рідну газету». Можна тут дізнатися багато про це, як жили українці у Боснії колись і як вони живуть тепер. У своїх місійних листах пан Головчук не забуває доторкнутися сучасних тем та сучасного способу життя. Хочете прочитати про cell phone читайте лист »Мобілі», хочете знати про поштові послуги читайте ліст »Пошта», хочете знати про інтернет читейте лист »Вітернет». Лист який на мене особисто справив дуже сильне враження був лист під назвою »Розум». Тільки, хай простить мені пан Павло, але мені хочеться до нього ще щось добавити. Як четверу методу »воукраїнізування» людського роду я додала б : Під загрозою життям примусити всіх за походженням українців прочитати книжку »Кольорові сни». А тоді, хай болить того кого має боліти, і хай сміється той, хто заслужився на це. І все! Прочитайте книжку і зрозумієте чому треба було добавити цю, четверту методу! Справді велики, до злізь сильне враження на мене справили спогади »Світ пізнання» та »Вишивана сорочка». Більше б таких творів! Пане Павле, до вас прохання: напишіть, будь ласка більше ось таких творів, як ці спогади! Може тоді наші, сучасні бабці краще зрозуміють свою роль в житті своїх внуків, може більше сучасних батьків зрозуміє як дитину напрямовується на правильну дорогу!
Надія Ляхович, Торонто, 6 жовтня 2003 р
|
