|
ЧАСТИНА ДОРОГИ
(»Блукаю по світі цім,
бо кожна країна – мій дім.»)
Розпалене колесо крутиться
В долоні неба,
Жаринки порскають
На воду живущу,
Лазить туман яскраво-зелений –
Ковтає він день,
Шле сумерк і ніч.
Золотисті чоловічки розбіглися
Понад руслом,
Забрали зі собою
Останні подихи сонця,
Стрибнули поза обрій.
І вже ніч.
Ніч –
Чомусь без місяця і зір –
Ніч глупа,
Без шелесту, без слів.
Лиш непрозорість довкола.
Не видно ні ріку,
Ні трави, ні ліс.
А – знаю – все тут!
Тут, у ночі,
Страчені дерева, трави, води –
Тут, у ночі, цілий світ.
Без зору, без слуху,
З почуттям вогким од туману,
Іду дорогою крізь ніч.
( Боснійський Шамац, 3.2.1968 р. )
ГІРКИЙ КРОК У ЖИТТЯ
Жив? Чи, не жив?
Хто відповість мені?
Хто з вас відповість мені?
Ви не знаєте?
Ви не розумієте?
Ви не вірите мені?
Бо це не вам трапилось,
Бо це дрібниця,
Бо інші події такі важливі!
(Бо ви жили – ви знали,
що живете!)
А це? Що було воно?
Закутаний рух,
Замкнутий глупства
Ключем дух.
(Так би вам пояснити;
Та як?)
Тепер знаю:
Інші мали дитинство,
Інші молодість мали,
Я ні.
Бував я гірко сумним,
І радісним бував:
Ніби жив. Живу – думав.
А був по той бік світу.
Між стінами столітніми
Плекав у собі гнів.
Вісім разів плекав його!
Гнів із сорому, страшного сорому.
А не знав, що то за гнів.
Бо не було до чого
Порівняти його.
Тільки боліло!
Боліло, що жуття –
Ось собі таке.
І, на глум, веліли
Ще й вдячним бути,
Бо, мовляв,
Так освіту здобував.
Може й здобував?
А молодість? Ха! Ха!
Промайнула собі,
Із димом ладану,
Там десь, чортзна-де!
Пішла та рання молодість,
Помандрувала собі.
Байдуже! Ох, ні! Ні!
І моя молодість,
І моя пропала!
А що?
Було, та й годі!
А ні! Не так!
А гнів, гнів із сорому?
Обібрали, у світ пустили,
В життя.
Ось тобі, побач,
Що життя, що воно!
І що ж?
Пішов, із гнівом,
Посоромлений, між люди.
Це все із чим я
Зустрів життя.
( Боснійський Шамац, 28.1.1968 р. )
МРІЯ У ВІДВІДИНАХ
У ОДНОМАНІТНОСТІ
Тягне цей стовп застовпілий,
Тягне ця думка скажена;
Рве пахучі дні на кусочки,
Музику, спокій, жовтий місяць
І розмови повсякденні розбиває.
Рве й шукає розваги:
У засмоленому сумі,
В захриплому плачу,
В променях гніву
Й вибухах сміху,
Жорстокого й -
Зараз, тут!
Бо: простори не тільки ті,
Люди не тут лишень живуть,
Не один, мабуть, ліс холодом віє;
Не тут тільки зеніт одинокого неба
Й дуло обмеженої землі.
Бо: є ще багато всіляких місяців.
І всіляких і промов,
І благань, і пестощів -
Гнівних, веселих, сумних;
І неба без кінця, без зеніту
Й людей безмежних.
Є, є ще й інші ліси:
Ліси в кришталях,
Ліси порубані й
Ліси молоді.
І. кажуть,
Круглою земля.
( Боснійський Шамац, 24.9.1966 р. )
ПІСНЯ
- спогади -
Шукають вони
потіху в одній пісні
у ній свої бажання
упряли
Але прийшов хтось
перемішав букви
і слова
Тепер гіркою
пісня
тепер плаче
і бажає
А вони забувають свої заміри
Ідуть
Снять
І живуть
І не знають що ця мелодія
Не та що бажали її
Тепер вони немічні
Тепер не існують вже
Тепер вони частиною пісні
А в осередку лежить
глибокий неспокій
жадання
й біль
( Птуй, Пишкоревці, літо 1964 – початок 1966 р., цей вірш вперше написано хорватською мовою )
|
