Орест Власов

Орест Власов народився 30. 07. 1937 р. в родині грекокатолицького священика Олександра Власов та Наталії (нар. Лабенцька), в селі Ґрабар (Grabar), в краї Жумберак (Žumberak), що неподалік столиці Республіки Хорватії Загреба (Zagreb).  

Олександер Власов походив із козацького дворянського роду з Чернігівської області, зі села Ярошівка ( неподалік Прилук ), яке за радянських часів прейменовано на Українське. Під час більшовицького перевороту, тікаючи перед червоним терором, мати Олександра Власова потрапила зі сином до Західної України. Олександер закінчив гімназію в Бережанах. Тоді він познайомився з Наталією Лабенцькою, яка в Бережанах училася в учительській препарандії (середній школі). Закінчивши гімназію, Олександер Власов, який був членом ОУН, тікаючи перед польською поліцією, опинився, насамперед, у Берліні, де він учився на Медичному факультеті й брав активну участь у політичній праці тамтешньої української громади. Згодом він отримав стипендію на студії богословії й виїхав до Мюнстера навчатися на тамтешньому католицькому факультеті богословії. У Німеччині Олександер Власов потоваришував зі студентами з Хорватії. Це йому й було поштовхом для того, щоб виїхати до Хорватії, тобто до тодішньої королівської Югославії, де він у Загребі закінчив студії богословії. В той час він перебував у грекокатолицькій семінарії в Загребі. Після того, як Олександер Власов закінчив студії богословії, до нього до Югославії приїхала Наталія Лабенцька, і вони повінчалися в українській церкві в хорватському селі Липовляни ( Lipovljani ), де жило чимало українців. Після висвячення Олександер Власов зі соєю дружиною Наталією прибув на свою першу парафію до села Ґрабар, де народилася їхня перша дитина – син Орест. Згодом Олександра Власова призначено парохом для хорватів-грекокатоликів у селі Дишник (Dišnik), що неподалік містечка Ґарешница (Garešnica). Олександер брав активну участь у громадському житті українців Югославії і, під час 2. світової війни, в тодішній хорватській державі. Тут родину Власових, в якої було 3-є дітей, спіткала тяжка доля: влітку 1942-го року Олександер Власов загинув мученецькою смерттю від кулі тамтешніх комуністичних пратизан, за чим крилися, фактично, місцеві прихильники великосербської політики.  Їм, зокрема, заважав грекокатолицький священик-атникомуніст.

Після трагічної смерті свого чоловіка Наталія Власова, рятуючися від комуністичних погроз своєму життю, виїхала з дітьми до хорватського міста Крижевці – осередку Грекокатолицької єпрархії. 

У Крижевцях Орест розпочав навчатися в початковій школі, яку закінчив у селі Прґомелє (Prgomelje), куди родина Власових згодом переїхала. Середню освіту Орест здобував у загребській Класичній гімназії, і в часі навчання він жив у тамтешній грекокатолицькій семінарії. Здобувши гімназійну освіту, він навчався в загребському університеті, на Факультеті юридичних наук. Щоб прожити, Орестові доводилося в той час займатися різними працями, переважно фізичними, так що його час університетського навчання був, фактично, часом боротьби за виживання, адже на якусь стипендію він не міг розраховувати, бо йому нагадувано, що "ти не наш". Проте, якийсь час Орест працював у міському суді в місті Б’єловар (Bjelovar).

Коли Орест відбув військову повинність, він познайомився з донькою українського грекокатолицького священика Тараса Думки, Стефанією, і вони невдовзі, 1964-го року, одружилися. Орест зі Загреба перенісся до своєї дружини, до містечка Боснійський Шамац (Bosanski Šamac), що на кордоні Боснії з Хорватією, де Стефанія працювала головною медсестрою в тамтешній лікарні. Чотири роки Орест намагався в Б. Шамці дістати працю, але це виявилося безнадійною справою: неофіційно йому і далі давали знати, що "ти не наш".

У той час безробіття Орест почав писати вірші, а підтримав його в цьому український русинський письменник Михайло Ковач. Пepші Орестові вірші друковано в газеті "Руске слово" (Руське слово) та журналі "Шветлосц" (Світло), які виходили в місті Новий Сад, і мали окремі сторінки українською літературною мовою. Згодом, побуваючи в гостях в українців у колишній Югославії, київський культурний діяч і літературознавець Олекса Мишанич узяв зі собою в Україну Орестові вірші, де їх публіковано в журналах "Вітчизна" (8/67) та "Дніпро" (7/68). Польський переклад одного Орестового вірша з’явився також у краківській газеті "Zicie Literackie" (68/2). Згодом Орестові вірші друкував український мюнхенський журнал "Сучасність". У "Вітчизні" Олекса Мишанич у статті "Із сучасної української поезії", між іншим, записав: "З наймолодших поетів звертає на себе увагу Орест Власов, студент із Боснії, з виразно індивідуальним поетичним світобаченням". У примірнику "Вітчизни" для Ореста український літератор Гончарук власноручно написав таку присвяту: "Спасибі, Оресте, за синтез і мелос палітри Вашої – на радість, на щастя народові нашому. Захар Гончарук, Київ, 10/ХІ  67". А в "Дніпрі" (2/68), у статті "Голоси наших братів", Мишанич зазначив: "Орест Власов – студент з Боснії, один з наймолодших поетів. Його вірші почали з’являтися на сторінках преси недавно, але він уже звернув на себе увагу оригінальним образним світосприйманням. Українська літературна громадськість Югославії покладає на нього великі надії". Та не так сталося. І з Орестом, і з українською громадськістю в Югославії.

Злидні життя в Югославії змусили молоде подружжя Стефку й Ореста вирушити з донечкою Ларисою в світ. Допомогли їм українці з Німеччини. 1970-го року родина Власових опинилася в баварському містечку Вунзідель ( Wunsiedel ), а 1972-го вони прибули до Мюнхена. У Німеччині Орестові спочатку довелося кілька років займатися фізичною працею, але згодом він закінчив курси на комп’ютерного фахівця й дістав посаду службовця у фірмі "Зіменс" (Siemens). В Українському вільному університеті в Мюнхені Орест познайомився з тодішнім начальником Української редакції радіо "Свобода", американським українцем п. Джоном Басарабом, який Орестові запропонував перейти на працю до радіо "Свобода". 3-го жовтня 1977 р. Орест Власов став членом Української редакції, де він пропрацював до літа 1995-го року, коли радіостанцію перенесено до Праги. Через родинні обставнини (дві доньки – Лариса та Валерія -здобували в Мюнхені освіту) Орест вирішив не йти до Праги. Так він після 18-ох років праці на радіо "Свобода", закінчивши свою журналістичну карієру як старший редактор, вийшов на безробіття й, згодом, на пенсію.

Почавши від 70-го року, коли Орест Власов прибув до Німеччини, для нього розпочався період, про який древні римляни казали "inter arma silent musae", тобто – у вільному перекладі – коли йде війна, музи мовчать. Спочатку це була війна за краще життя для родини. А згодом – словесна боротьба в ефірі прадивими фактами проти великоросійсько-комуністичного загарбника України. В ефірі Орест спочатку виступав під псевдонімом Овдієнко (як цього вимагали правила праці на радіо "Свобода"), який був також кличкою його батька в ОУН. Однак напередодні остаточного розпаду радянської імперії Орест вийшов в ефір як Орест Власов-Овдієнко. Цілу низку його політичних статей друкували українські газети в діаспорі, паризьке "Українське слово" та мюнхенський "Шлях перемоги".

Під час хорватської вітчизняної війни проти великосербських загарбників у першій половині 90-их років, інформуючи ураїнського слухача про цей трагічний час, Орест у своїх передачах, зокрема, присвячував увагу стражданням югославських українців.

Тепер родина Власових часто буває в незалежній Хорватії, де вони мають над Адріатичним морем, на острові Крк, помешкання, та відвідує свою рідню в Хорватії й Словенії.

Крім того Орест Власов є членом керівництва німецько-українського товариства "Робочий форум Україна" (Arbeitsforum Ukraine, http://www.forumnetukraine.org). Завданням цього товариства є поширювати правдиву інформацію про Україну серед німецьких інтелектуальних кіл, а також зацікавти німецьку громадськість українськими справами.

Вірші

[Home] [Statut] [Events] [Related links] [Bibliography] [Humor] [Photo Galery] [From Our History] [Our Literature] [Nadia Ljahovic] [Roman Myz] [Pavlo Holovchuk] [Mihajlo Ljahovic] [Roman Lavriv] [Borys Graljuk] [Ivan Heric] [Vasylj Strehaljuk] [Myhajlo Petrov-Hardovyj] [Andrij Lavryk] [Jevhen Kuleba] [Orest Vlasov] [Ivan Terljuk] [Jaroslav Kombilj] [Short overview of our literature] [We will never forget them] [Billboard] [Contact us] [Buy our books]