 |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
 |
|
|
|
З друку вийшла збірка поезій «Мандри» Михайла Ляховича У видавництві «Відродження» Канадського Об’єднання Українців Колишньої Юґославії вийшла вже друга книжка. Це є збірка поезій першого голови і теперішнього члена Управи КОУКЮ Михайла Ляховича. Михайло Ляхович пише поезію з раньої молодості. Свої перші вірші він публімкував у журналі «Нова Думка», який і сьогодні виходить у хорватському місті Вуковар і є органом Союзу Русинів і Українців Хорватії. В 1993 році, в Ужгороді вийшла перша збірка його поезії і публіцістичних творів під назвою «Хресна дорога Українців Боснії.» В Україні його вірші друкував журнал «Сучаснісь», а в Канаді добірку його віршів опублікував журнал «Нові Дні». Книжка появилася у січні 2007 р. Назва цієї найновішої збірки - «Мандри» - відображає фізичні, творчі і духовні пошуки автора. А шукає він відповіді на вічні питання кожної людини – питання щастя, питання любови, справедливости, приналежности. Не завжди він знаходить відповіді на ці питання, але його пошуки тривають. У його творчості переплітається любов до маленької української громади в Сербії, Боснії і Хорватії, до рідного народу з любовю до Бога. Треба згадати, що усі ілюстрації до книжки виконав сам автор. Щоб набути книжку просимо звертатися на електронічну адресу Видавництва info@koukyu.ca Подаємо рецензію Петра Гринчишина, члена Національної Спілки Письменників України.
Пам’ятаю, коли мені вперше довелося познайомитися з поетичною творчістю Михайла Ляховича – душу враз охопило почуття гордості і радості одночасно. Стало абсолютно зрозуміло, що в українській поетичній діаспорній літературі появилася непересічна особистість із глибоко-щирою і відкритою душею та великим, любячим свою Батьківщину серцем. Український народ, що став історично стійкою спільнотою, увібрав у себе певну сукупність етнічно-психологічних ознак, які обов’язково відбиваються на духовному світі письменника, позначаються на його мисленні і відтворюється на результатах творчості. Твори відданих синів свого народу завжди проявляють органічний зв’язок письменника зі своїм народом і несуть на собі прикмети національної самобутності. Тому твори письменників, які невідривні від свого народу формуються не ізольовано, але в тісному співіснуванні з ментальністю свого народу та його національних потреб. Михайло Ляхович належить сам до таких письменників, які пишуть свої твори вільно і правдиво, вкладаючи у них всю свою душу і віддану синівську любов. Основним традиційним напрямом української філософії, який відображує специфику ментальної свідомості є філософія серця, яка зокрема притаманна українському народові. Тому можна сміливо сказати, що поезії М. Ляховича є філософією його українського серця, породженого поза межами самої України. Представник молодшої ґенерації української діаспори у колишній Юґославії – Михайло Ляхович народився у 1959 р. В Сербії, м. Сремська Митровиця. Батьки Михайлові – вихідці і галицьких українців, які поселилися у Боснії наприкінці XIX ст. Дідусь Володимир, у свій час, славився своєю завзятістю фотографування, яке не тільки самотужки освоїв, але й зумів власноручно скнонструювати фотокамеру. Про цей факт Михайло згадує у одному із свіїх віршів. Таке подиву гідне завзаття до навчання та самоосвіти успадкував і сам Михайло. Живучи у зовсім неукраїнському оточенні – успішно закінчив школу, Академію мистецтв у Новому Саді, а пізніше став викладачем образотворчого мистецтва в одній із ґімназій Сремської Митровиці. Саме в цей час Михайло Ляхович почав задумуватися над тим, що повинен віднайти у своїй душі – облюблену батьківщину батьків і дідів – Україну, і посвятити себе поглибленому вивченню української історії, культури, етнографії. Тому, навчаючись у літній школі українознавства в Ілоку (Хорватія), в 1977 р., серйозно захоплюється сподвижницькою діяльністю П. Головчука, В. Стрехалюка, І. Тимка. Це захоплення і поклало початок його найсерйознішим зацікавленням Україною. Михайло Ляхович усім своїм єством заглиблюється у пошуки шляхів, які б зближили його з українством, та українською громадою зокрема. Невдовзі ці пошуки увінчалися першим успіхом: Михайло організовує самодіяльний колектив “Коломийка”, і керує ним упродовж дванадцяти років, самостійно опановуючи премудрості танцювальних позицій і рисунків. Як художник, організовує пленер українських художників, що проходив в рамках фестивалю „Петровський дзвін“, а на престижному малярському конкурсі „Салон Срему“, у 1984 р. Михайло Ляхович стає його лауреатом. Oднак, на цих творчих пошуках своєї України, Михайло не зупиняється, оскільки метою свого життя обирає девіз: – для України і з Україною! У 1987 р. стає журналістом в часописі „Нова Думка“ і переїзджає до Вуковару, Xорватія. Займаючись журналістикою, Михайло з великим надхненням та завзяттям пропагує українську культуру . У щорічних літних школах українознавства викладає історію та етнографію України, активно співпрацює з українськими радіо та телевізійними програмами у Загребі. Рідкісна по своїй насиченості та багатогранній діяльності натура М. Ляховича, додає йому ще більше пошани, коли дізнаємося про те, що починаючи від премудростей українського письма та граматики і закінчуючи українською історією – Михайло долав абсолютно самостійно. Не зайвим буде нагадати, що Михайло Ляхович є вихідцем із багатодітної української родини. Господь щедро нагородив Михайлових батьків аж десятьма діточками. Oднак, незважаючи на труднощі, які завжди виникають у багатодітних сім’ях – батьки зробили все можливе і неможливе, аби діти отримали освіту, та добре християнське виховання. Успадкована жага до знань, любов до України, яку передали Михайлові його батьки, плюс бажання долучитися до популяризації українства в чужині і витворили, в кінцевому результаті Михайла Ляховича як поета. Отож, його збірка поезій “Мандри”, яку зараз Ти, доргий читачу, тримаєш в руках і є логічним завершенням творчих мандрів Михайла Ляховича. У них щирі роздуми та почуття, співпереживання та жалі, любов і втрати на шляхах-дорогах свого мандрівного життя. У ранніх творах М. Ляховича спостерігається деякий розпач, що є наслідком побаченого ним запустіння в українських поселеннях Боснії. Кожна поезія того часу являється ніби своєрідним апофеозом втрат і смутку в місцях, де колись вирувало життя і радість. Описуючи цю реальність, автор використовує найпростіші стилістичні форми – повтори, які застосовуються у фольклорній творчості – у піснях та поезіях зокрема. Aле тому, що ці поезії написані прозою, то читач має можливість легше зрозуміти , що саме такий ститлістичний метод зумовлений емоційними та стилістичними чинниками. Tому перепускаючи побачені картни через свої емоції , автор заставляє читача мимоволі здригнутися. Oднак, не слід поезію М.Ляховича розглядати з точки зору її безнадійної песимістичности. Kожний рядок, майстерно виписаний автором, ніби пробуджує приспану совість у байдужих до українства людей і заставляє думати над тими невтішними наслідками , які власне і стали причиною чиєїсь байдужості в минулому: Боснія 1990 р. або: Динаміку свого душевного стану автор подає через роздуми, власні переживання, та емоційне осмислення реалій. Tакий підхід називаємо – рефлексіями. Він характерний для творчих людей і притаманний здебільшого ліриці та жанрам близьким до неї. Властиво поезії М. Ляховича є спробою психологічного самоаналізу подій, фактів у яких присутня найпотаємніша специфіка духовного світу людини, виражена через медитацію: У пізніших творах М. Ляховича на перший план виходять філософські роздуми та патріотичні почування наповнені болем за втраченим минулим. Aвторові неймовірно важко прижитися у новій країні надій і сподівань. Душа його прагне спокою, любови, добра і високої духовості. Oдночасно автора хвилюють і серйозні релігійні проблеми, які з кожним роком поглиблюються у світі: Патріотичні почування до батьківщини своїх предків України, М. Ляхович виявляє у цілому ряді найновіших роздумів 20042005 рр., але особливо автор виливає свій гнів проти тих, хто підніс руку на свободу свого народу під час останніх президентських виборів в Україні. Відгукуючись на помаранчеву революцію в Україні, поет з упевненістю твердить: |
* * *