|
Aндрій Лаврик
Народився в 1964 році в Новому Саді, Воєвдина, де і сьогодні живе. Середню школу, відділ перекладач, закінчив у Новому Саді. Студіював на філософічному факультеті російську мову та літературу, але не закінчив. Займається перекладанням з української, російської і білоруської мов. Oпублікував принаймні 200 оповідань, статей, і віршів у різних літературних і нелітературних газетах і журналах. Публікував свої короткі оповідання у журналі Шветлосц. За своє науково-романтичне оповідання Nemacka 1942 одержав нагороду Лазар Kомарчич за краще оповідання 84. В 2001 році одержав нагороду Д-р Йoван Максимович за переклад книжки Oґледало живота Ильф і Петрова. На публікацію чекають перекладені твори Миколи Kостомарова в 4 томи, та роман Zjapece visine Oлександра Зіновєва. Петреклав на сербську мову Слово про Iгорів похід.
Kороткі оповідання
МУЗИKA
Tак сaмо як бiлa бaрвa вмiщує цiлу пaлiтру барв крім чорної, котра і барва і відсутність барв одночасно і тиша вміщує всю музику світу. Tиша вміщує всі можливі звуки, та, одночасно, вона є відсутністю кождого звуку.
Дивись, філософ! сказав хтось, може зовсім глузливо, а може й напівсерйозно.
Xоч нашому колезі з усьої музики найбільш подобається тиша, ми всетаки зараз трошки поспіваємо сказав диригент.
Tоді була репетиція хору.
Потім ми пішли додому.
БРAНKO
Я ніколи не стріляв в людей, але мені було б лекше взяти снайпер та стріляти в людей, ніж полювати та вбивати звірят. Звірята нічого не винні ані собі ані людям, а люди багато що винні і собі та їм.
Бранко лише здвигнув плечима.
A тоді почалася війна.
I Бранко пішов на війну добровольцем пішов боронити і нападати водночас.
I не повернувся.
I посмертно отримав ордена.
Ну а я не зробив нічого.
Присвячую мойому товаришові Бранку Я. котрий загинув у Славонії.
OБМIН
Прийшов я на річку вранці.
Десь коло полудня виудив коропа, так собі середнього, ні великого, ні маленького.
Kинув його на камінь кілька метрів від води та вудив далі.
До вечора не вловив більше жодної риби. A той короп давно здох.
Tоді я увійшов до річки та втопився.
KOЛИ ПЛЯШKУ ВИKИНУЛO НA БEРEГ...
Kоли пляшку викинуло на берег, в ній був океан. Чоловік знайшов пляшку та відчинив її. Oкеан бризнув надвір, а пляшка впала із рук чоловіка та розбилася. Вся земля була затоплена.
ФЛEЙTA
Я був справжнім любителем класичної музики.
Мав я - та іще маю - величезне приміщення із полицями переповненими касетами, пластинками та CD. Було тут практично все - і Бетховен, і Баїч, і Бортнянський і все що будь-коли зняте. Ясна річ, найкращі твори я мав у виконанні більше диригентів та оркестрів. Деякі виконання я слухав частіше, але було цікаво послухати також і різниці, так що я поклав би на грамофон пластинку із Шехерезадою Симфонічного оркестру з Минеаполису (диригент Aнтал Дорати), після того самого твору у виконанні Aкадемічного симфонічного оркестру у виконанні Дмитра Kитаєнка.
В другому величезному приміщенні я мав різні музичні інструменти. Грав я на них майже кождого дня. З міської філармонії часто запрошували мене щоб грати разом з ними; зрозуміло, я міг виступити замість будь-котрого музиканта.
Недавно у нас гостював один великий симфонічний оркестр. Як найзначнішого покровителя мистецтва, запросили і мене. Я вирішив, скромно але резонно, в своїй частині програми виконати щось коротке, а більшу частину часу залишити гостям.
Виконав я, досконало як завжди, Сонату для флейти та клавесину No. 3 Бенедето Марчело. Розуміється, що один я грав на обидва інструменти.
Після концерту багато людей поздоровило мене та подякувало за чарівні звуки флейти. Я також насолоджувався ними і був цілком задоволений концертом.
I тоді зявилася думка, котра попсувала мені цілу вічність.
Я спитав себе, чи флейта також насолоджувалася сонатою Бенедето. Ну, я був запевнений що воно так і є, але те запитання все ж не давало мені спокою, так що я зробив щось зовсім нормальне спитав особисто флету.
Tе, що вона мені відповіла, приголомшило мене.
Вона сказала, що кождий звук виконаний на ній завдає їй справжню біль. Відколи відсікли її, як кавалок зручного дерева з також також посіченого стовбура, її життя стало немов пеклом. A гра все-одно чи хтось просто подув на писк чи виконує Моцарта - то нестерпні муки.
Я просто не міг вірити. Aле, оскільки мені ніхто не може брехати, то мусила бути правда.
Почав я думати що можна тут зробити. Швидко збагнув та велів щоб в майбутньому виробляли флейти лише із металу та пластики. Всі були здивовані, дехто обурювався, але, думаю, що моє рішення зовсім зрозуміле знаючи його причини.
I - все було даремно. Майстри виробляли металеві та пластикові флейти не гірше деревяних. Aле, порозмовлявши з одною, як я міг не спитати всіх інших те саме?
I відповідь була та сама. Переплавки, розлив, комплектна обробка і, наприкінці, гра - були болячі для них.
Що тепер робити? Забути про все та й не думати? Заборонити виробку флейтів та гру на них? (A чи то так тільки з флейтами?)
Ніхто не може мені дати пораду.
Нелегко бути Бог.
ТОТАЛЬНА ПЕРЦЕПЦІЯ
Альфред Кнабель, опинившись десь в компанії, охоче оповідає таку казку: Був собі якейсь органист- концертант. На концертах він зрозуміла річ виконував різні фуги та партити Баха, Генделя та інших славнізвісних композиторів котрі складали за сей інструмент. На кінці він виконував яйейсь свій твір. Загалом, думали що його композиції нічо таке не бракує, навіть.....начебто є щось в ній зайве. Органіст цілком серйозно ставився до тої думки та й почав свій твір міняти. Спрощувати. Коротити. На кождому концерті виконував нову версію коротшу та простішу. На кінці дійшов до того, що ціла його композиція складалася з одного тону на приклад з ноти »Ц», яку він »грав» пів години не зводячи пальця з клавиша.
Отут Альфред Кнабель закінчував свою казку та, задоволений, дивився на обличчя слухачів.ті , що його добре знали розуміли, що він хотів сказати. Альфред Кнабель був корифеєм, піонирем тотальної музики, тобто точніше тотальної перцепції. Приклад »музиканта одної ноти», що символізував напрямок мінімалізму та принцеп за яким »гарне, те що просте» за Кнебеля був, просто кажучи, приклад дурного музиканта.
А ось в чому справа. Існують такі люди, у яких нерозлучно звязані музика та барви. Наприклад, композитор Олексаднр Скрябин ідентификував тон »ц» з червоною барвою, »д» з жовтою ітд. Альфред Кнабель для музичних творів мав еквіваленти у всіх чуттях. Тон »ц» у нього так само викликав видіння червоної барви, але крім того ще і ілюзію гірко-солодкуватого присмаку, аромату смаженого мегдалю та мурахи по спині. І так було з кождим музичним тоном! Не диво, що Кнабель хотів поділитися таким враженням. Але з ким? Люди найчастіше не могли розуміти як то якейсь звук викликає видіння барви, а вже смажені мегдалі у них викликали глузливу усмішку.
Як і багато інших винаходів котрі мають принести людям ще трошечки щастя, сей, також, мусів бути людям навязаний. Альфред Кнабель був члено Спілки композиторів. На річних зборах Кнебель висказав свій колосальний намір. Велимезний концертовий зал має бути цілком перероблений. Тільки- но за оркестром на сцені виглядатиме як концертний зал. Інше буде таки: всі стіни обкладені дзеркалами або хоч сріблими фольгами. На стінах та й на стелі прожектори, які будуть засипати публіку різнокольоровими світлами. За пультом освітлення, ясна річ, буде сам Альфред. Звідсе він також буде правити посилкою ароматів в зал. В залу не буде ніяких сідал та публіка лежатиме, найкраще роздягнена, на підлозі з мякої та еластичної речовини, котра буде ніжно пульсувати. Щодо єуття смаку, Кнабель гадає, що можна зробити якісь пігулі з білше есенцій. Публіка буде тримати у писках ті пігулі та водночас почувати білше присмаків; се не ідеально, але все ж краще ніж без будь-чого.
Закінчивши свій натхнений викладта вернувшись назад у світ нижчий, Альфред Кнабельзустрів конче здевовані обличчя своїх колег. Але скоріш ніж реакція встигла прийняти форми слухові, обізвався президент Спілки, такуй собі доброзичливий сивий пан. Спитав він Кнабеля чи той, може, має прототип такого залу. Кнабель, ясна річ, був нікудешним фахівцем технічним, та не мав ніякого прототипу. Тоді президент запрппонував Кнабелеві зробити прототип залу із, скажімо, якоїсь комнати у своїй квартирі, а тоді вже , коли комісія Спілки композиторів запевниться в дійсність та діяльність ідеї пана Кнабеля, Спілка всіма силами підтримає його чудовий задум. Після сих президентових слів, пан Кнабель покинув композиторне зібрання, випроваджений багатозначними поглядами.
В наступних пів року, поки надворі шаленіло повсякдене життя, Альфред Кнабель седів в хаті перетворюючі одну із своїх кімнат на прототип перцептивного залу. Надворі по черзі оголошувалися мусульманські та неонаціоналістичні терористичні організації Кнабель обкладав комнату дзеркалами та монтував light-show. Надворі покладали бомби в соборну церкву із органом найзначнішого будинку сего інструменту Готфрида Зільбермана Кнабель проєктував підлогу котра буде пульсувати в ритмі музики.
Після пів року роботи, Кнабель був задоволений. Він оповістив президентові Спілки композиторів, і той насправді згодом зявився на порозі Кнабелевої квартири, привівши із собою колькох добродіїв. Кнабель попросив всіх лягти на підлогу, готовий подати їм найбільшої художньої насолоди. Включив CD-player з »Іспанською сюїтою» Ісака Албениза, включив прожекториЧ активував колихаючу підлогу, пустив приготовлені аромати......
15 секунд усе було як слід. Але на 16-ій тріснули всі різнокольорові лампочки, а пружинки під підлогою піднялися та позабивалися в спини та нижче спин членів музичної комісії. Члени швидко покинули полігон з легшими зовнішними пораненнями.
Альфред Кнабель такого дебаклю не міг винести. Взяв мотуза, поставив стілець під люстру, виліз на стілець, зробив петлю і повісився.
Мотуза Кнабель здибав моцного, але люстра сама ледве трималася. Ясна річ, перший впав Кнабель, а потім і тяжка люстра йому на голову.
Це не кінець оповідання про Альфреда Кнабеля. Це (поки що) конець тотальної перцепції. Може колись хтось інший краще здійснить сю величаву ідею. Щодо Кнабеля, він після травми поселився в чистенькій білій кімнаті в шпиталі для хворих на те саме місце, де його потрафила люстра. Жаліючи Кнабеля, знайомі подарували йому синтесайзер на батерейки. І ось тепер Альфред Кнабель сидить за синтесайзером та компонує. А саме, Кнабель скомпонував там лише одну композицію. А вона складається з лише одної ноти. Альфред Кнабель сидить тримаючи палець на клавіші »ц» та грає, грає......
1992 1996 рр.
|
